У день свого весілля Міловиця не квітчасту, бо ж молодиця, хустку знесла на чоло, а терновий вінець, родове прокляття. І не зурочили молоду, а одну-єдину ніч переночувала з нареченим, проплакала. Кохала іншого, тяглася до іншого, до нього й утекла, від нього народила сімох дітей. Та чи зраділи зрадниці в батьківській хаті? І чи стане сили пережити голодомор і війну, яких вже не відвернути?

Скільки б не писали – та кожна жіноча доля неповторна. Хтось, як та Марійка, покірно терпить знущання чоловіка, бо так само терпіла мама. Надежда не мириться із роллю жертви – і виростає над собою. Параска доводить, що не ім’я красить людину, а навпаки. Христі довелося пережити найстрашнішу зраду, але вона знайшла в собі сили відродитися і стати щасливою… Історії, списані із реального життя…

Минав останній рік війни, коли Маринка народила наймолодшу свою дитину. Її чоловік у цей час помер у шпиталі біля Кенігсберга. Але для Миросі це був початок її життя. Країна, у якій вона жила, також тільки починала відроджуватися після розрухи… Неймовірно захоплива історія, що продовжує розповідь про долю героїв роману «Необдумана Міловиця».