В книгу сибирского писателя Анатолия Байбородина вошли роман "Поздний сын" и повесть "Не родит сокола сова". Роман посвящен истории забайкальского села середины ХХ века. Деревенский мальчик Ванюшка Андриевский попадает в жестокий водоворот отношений трех предшествующих поколений. Мальчика спасает от душевного надлома лишь то, что мир не без праведников, к которым тянется его неокрепшая душа. В повести "Не родит сокола сова" - история отца и сына, отверженных миром. Отец, охотник Сила, в конце ХIХ века изгнан миром суровых староверов-скрытников, таящихся в забайкальской тайге, а сын его Гоша Хуцан отвергнут миром сельских жителей середины ХХ века, во времена воинствующего безбожия и коллективизации. Через церковные обряды и народные обычаи перед читателем вырисовывается сложная картина жизни народа на переломе эпох.

Ця книжка – блог-щоденник з Інтернету, який автор розпочала під час Євромайдану. Журналістка Крістіна Бердинських, поспілкувавшись 1 грудня на Банковій із двома медичними волонтерами, написала першу історію про них на своїй приватній сторінці у соцмережі. Коли на Банковій пішов газ, ці хлопці побігли надавати швидку допомогу. Автор щодня зустрічала на Майдані таких прекрасних людей, як ці медики. Скромних і водночас упертих і відчайдушних, із різним рівнем доходів та освіти. Хтось із Заходу України, хтось зі Сходу. Чомусь мас-медіа звертали менше уваги на звичайних людей, а саме вони були енергією та духом цих подій. 20 грудня Крістіна створила Facebook-сторінку «Єлюди-maidaners», де почала публікувати історії про майданівців та їхні фото, зроблені камерою мобільного телефону. Вона розмовляла із заможними бізнесменами, які постачали на Майдан дрова й шини, із будівельниками, студентами, волонтерами, координаторами гарячих ліній, із тими, хто працює на кухнях, живе у наметах, художниками, музикантами, культурними діячами. У січні-лютому сотні волонтерів перекладали ці розповіді на 17 мов. Люди хотіли, щоби світ дізнався, хто насправді стоїть на Майдані. У щоденнику «Єлюди» є записи про смерть і поранення, біль і сум, але також про взаємодопомогу, силу й мужність, натхнення й любов. Дуже хочеться, щоби ці історії залишилися не тільки в Інтернеті, а й у пам’яті читачів цієї книжки.