Олекса Підлуцький

Рональд Рейган: людина, яка перемогла Імперію зла

Еррол Флінн, Алан Хейл та Рональд Рейган на зйомках голлівудського фільму, що присвячений військовим льотчикам. 1942 р.

«Другорядний актор, який так само погано грає роль президента, як примітивно зображував чесних шерифів, щирих ковбоїв та стопроцентних американських хлопців» і «один з найвидатніших лідерів нації у ХХ столітті». «Типовий трієчник, який ніколи в житті нічого до ладу не вивчив» і «людина, яка здобула перемогу в Холодній війні». «Робін Гуд навпаки, який відібрав гроші в бідних і віддав їх багатим, а також змусив країну жити в борг» і «людина, яка повернула Америці повагу до самої себе». «Дешевий позер, який будучи напівсліпим, принципово не носить окулярів» і «політик, який забезпечив Сполученим Штатам світове лідерство у сфері високих технологій». «Оголтілий антирадянщик, палій війни» і «головна надія вільного світу».

Все це — про Рональда Вілсона Рейгана, 40-го президента Сполучених Штатів Америки, без якого і Америка, і весь світ не були б такими, якими вони є нині. «Вплив Рейгана був настільки значним, що зараз знайдеться зовсім небагато молодих людей, які могли б повною мірою усвідомити, наскільки іншими були Америка та й світ у цілому до його президентства», — стверджує колишня представниця США в ООН Джін Кіркпатрік. Британська «залізна леді» Маргарет Тетчер лаконічніша: «Рейган — справді великий американський герой».

Рейган і Горбачов завжди знаходили спільну мову, але в двобої, нехай і джентльменському, все одно є переможець і переможений

Гидке каченя, яке перетворило себе на лебедя

6 лютого 1911 року в містечку Тампіко, штат Іллінойс, у родині продавця взуттєвого магазину Джона Рейгана (який, утім, чомусь усе життя вперто називав себе Джеком) та його дружини Неллі народився другий син. Пологи були вкрай важкими, лікарі ледве врятували життя як матері, так і немовляти і заборонили Неллі мати дітей в майбутньому. Попри це (а може саме завдяки цьому) син став її улюбленцем. Неллі домоглася, щоб її меншенького хрестили в протестантській церкві, як колись її саму, а не в католицькій, як батька та старшого на два роки сина Ніла. І дала йому як друге ім’я своє дівоче шотландське прізвище. Так з’явився на світ Рональд Вілсон Рейган.

Джек Рейган був не просто продавцем. Ця людина ціле життя носилася з ідеєю створення в американській глибинці мережі спеціалізованих магазинів по продажу модельного взуття. Кілька разів Джек піднімався до рівня співвласника взуттєвої крамниці. Щоразу за однією й тією ж схемою: гроші давав компаньйон, який-небудь адвокат, директор школи чи землевласник, якого Рейган переконав, що цей бізнес — золоте дно, а внесок самого Джека полягав у безпосередньому керівництві магазином. І щоразу такий магазин банкрутував. Можливо містечка Іллінойса на початку ХХ століття ще не доросли до таких «бутіків». Але головна причина невдач полягала в тому, що Джек Рейган страждав, як кажуть у Америці, на «ірландську хворобу» — був запійним п’яницею. Та ще й грав у карти. Майже після кожного чергового запою Джек втрачав свій бізнес або роботу. Відтак у роки дитинства майбутнього президента періоди відносного матеріального добробуту стрімко змінювалися абсолютним безгрошів’ям. До того ж родина була змушена постійно змінювати місце проживання. І лише в Діксоні Рейгани затрималася на довгих 12 років. Саме це містечко майбутній президент і вважав своєю малою батьківщиною.

Коли Рональд у 7-річному віці пішов до школи, з’ясувалося, що він страшенно короткозорий. До того часу ніхто не здогадався перевірити його зір. «Мені й на думку не спадало, що я короткозорий, — писав Рейган згодом у автобіографії. — Я просто вважав, що весь світ складається з кольорових плям, які набирають чіткості мірою наближення до них. Я був переконаний, що такими ж були і всі інші люди». Відтоді хлопцеві довелося одягнути окуляри з товстими скельцями, з тим, щоб не знімати їх, здавалося б, ціле життя. Протягом усіх шкільних років окуляри були його прокляттям — по-перше, він був єдиним очкариком у класі і його дражнили, по-друге, вони заважали йому займатися спортом, зокрема улюбленим американським футболом. Відтак, закінчивши школу Рейган прийняв вольове рішення — викинув окуляри геть і ніколи їх більше не одягав. Таке рішення створювало для нього величезні професійні та побутові проблеми. Але він стійко тримався свого. І лише через багато десятиріч, коли в Америці з’явилися контактні лінзи, Рейган став одним з перших, хто скористався цією новинкою медицини.

Рональд аж ніяк не був «заученим» відмінником, яким по ідеї мав би бути єдиний очкарик у класі. Він був радше «міцним середняком» і сам визнавав згодом, що «С» (аналог нашої «трійки») — це його оцінка. Рон уникав читати підручники, втім, як і будь-які інші книжки, і свої оцінки отримував за рахунок феноменальної пам’яті — уже тоді міг, прослухавши кілька сторінок тексту, повторити їх без жодної помилки. Головним його заняттям у ті роки був спорт. «Голландець» Рон, як чомусь прозвали Рейгана, був худорлявим і слабеньким хлопчиком. Але він довго і настирливо «качався» і за кілька років мав уже атлетичну фігуру «чоловіка-красеня», яку зберіг завдяки тривалим та інтенсивним щоденним вправам до глибокої старості. У віці 15 років йому вдалося влаштуватися рятувальником на міському пляжі Діксона. І працював він там щоліта 7 років підряд. При цьому «ідейний» трієчник відкладав щотижня по 20 доларів на… навчання в коледжі.

Час закінчення Рейганом школи співпав із початком Великої депресії 1929–1933 років. Мільйони американців втратили роботу. Серед них був і Джек Рейган. Але Рон таки став студентом. Він, відшукавши дешевий коледж у крихітному містечку Юріка за 150 кілометрів від Діксона, домовився, що з урахуванням його спортивних успіхів плату за навчання для нього буде знижено вдвічі — до 90 доларів на рік. Рейган-студент, попри величезний рівень безробіття, знайшов собі аж дві роботи — мив посуд у чоловічій студентській їдальні і на кухні жіночого гуртожитку. Він не тільки утримував себе сам, але й допомагав матеріально батькам, а через рік витягнув до коледжу і старшого брата, навчання якого теж частково оплачував. Окрім миття посуду Рейган у студентські роки активно займався спортом, грав у самодіяльному студентському театрі. Але він практично не… вчився. «Професор знав, що мені потрібен лише диплом, — згадував Рейган через багато років, — і тому не був занадто вимогливим до мене». «Отож я ніколи не мав оцінки вище «С» (трійки)». Попри це Рональд зрештою здобув ступінь бакалавра економіки, а через кілька десятиріч став першим в історії Сполучених Штатів президентом, який міг стверджувати, що має вищу економічну освіту.

Рейган завжди пишався тим, що ані він сам, ані його родина навіть у найскрутніші часи не користувалися ніякими видами соціальної допомоги. І якщо в 60-70-і роки ХХ століття ліберальні американські політики любили розводитися про своє бідне, важке дитинство — син мільйонера Ліндон Джонсон натякав виборцям, що підлітком голодував, а Джіммі Картер, який успадкував від батька велику плантацію, називав її «маленькою фермою» — Рейган згадував свої дитинство та юність як «гідні та щасливі». А ще з неприхованою недоброзичливістю ставився до всіх тих, хто «намагався сидіти на шиї» у федерального уряду чи влади штату — безробітних, інвалідів, самотніх та багатодітних матерів тощо.

Тьмяна зірка

Закінчивши коледж, Рейган зіштовхнувся з проблемою пошуку роботи — Велика депресія тривала, в країні було 13 мільйонів безробітних. Його економічні знання були, за власним визнанням майбутнього президента, вкрай слабенькими. І Рейган вирішив стати… радіокоментатором. Але всі провідні радіостанції у Чикаго та інших великих містах давали відкоша юнакові без фахової освіти, досвіду роботи та зв’язків. Та упертий Рон вирішив за будь-яку ціну влаштуватися на будь-яку радіостанцію «хоч підмітайлом». І за кілька місяців йому зрештою поталанило — на радіостанції містечка Давенпорт у сусідньому з його рідним Іллінойсом штаті Айова йому дозволи підмінити хворого коментатора і провести репортаж з футбольного матчу. Винагорода склала 5 доларів. Дебют вийшов вдалим і вже за кілька тижнів Рейган отримав постійну роботу з платнею 100 доларів на місяць. А за півроку нову зірку ефіру запросили на радіо найбільшого міста Айови Де-Мойн з платнею 75 доларів на тиждень.

Причиною успіху Рейгана став його… голос. Через багато десятиріч, коли він уже став президентом, журнал «Тайм» писав: «Жоден президент від часів Кеннеді не мав такого водночас характерного і чарівливого голосу. Він в потрібні моменти стає тихим, ледь чутним, і набирає соковитості в напружених ситуаціях». А ще Рейган вирізнявся чудовою здатністю до імпровізації.

За кілька років Рейган став місцевою зіркою в Де-Мойні — окрім радіорепортажів підробляв ведучим на різних політичних бенкетах та вечірках, тамадою на весіллях, влаштував на свою радіостанцію менеджером старшого брата, що врешті закінчив коледж, та практично утримував батьків.

1937 року життя Рейгана знову круто змінилося. Відправившись коментувати черговий бейсбольний матч в Лос-Анджелесі, Рейган за протекцією уродженки Де-Мойна Джой Ходжес, яка стала на той час уже досить відомою голлівудською акторкою та співачкою, отримав змогу пройти кінопроби на кіностудії «Ворнер бразерс». Суворі екзаменатори нічого не сказали Рональду, пообіцявши повідомити свій вердикт згодом. І Рейган повернувся до Де-Мойна, переконаний, що провалив пробу. А за кілька тижнів отримав звістку, що з ним укладено контракт на півроку з правом подовження з боку студії на сім років. З оплатою 200 доларів на тиждень і гарантованими ролями в кіно.

Вже нещодавно старий Рейган згадував найщасливіший момент свого життя. Це був день, коли 26-річний молодик «їхав на Захід, сидячи за кермом гордості всього мого життя — мого першого автомобіля з відкидним верхом».

Втім, кінокар’єра Рейгана-актора, хоч і розвивалася досить успішно, блискучою так і не стала. В першій же своїй картині «Кохання в ефірі» він зіграв роль радіокоментатора, що вступив у нерівний двобій з мафією. Фільм був категорії «Б» — малобюджетний, з примітивним сценарієм, розрахований на так званий «другий екран». І саме цей фільм назавжди визначив артистичне амплуа Рейгана — «щирого хлопця з привабливою зовнішністю, але без особливих інтелектуальних даних». Стати «героєм-коханцем» Рейган так ніколи і не зміг. В екранних любовних трикутниках Рейган, як правило, отримував роль «третього зайвого», в ковбойських перестрілках — ставав однією з перших жертв; його постійно відбивали «справжні» герої. За роки своєї артистичної кар’єри Рейган зіграв в 56 художніх фільмах. І всі ці ролі були головними в фільмах категорії «Б» або ж другорядними в категорії «А». Жодної головної ролі в першокласному фільмі!

Не випадково 1966 року власник кіностудії Джек Ворнер, дізнавшися, що Рейган балотується на посаду губернатора штату, єхидно прокоментував: «Ні, ні! Ви помиляєтеся! Це Джіммі Стюарт (голлівудська мегазірка того часу. — О.П.) балотується в губернатори Каліфорнії, а Рональд Рейган балотується на роль його найближчого друга!»

Втім чимало початківців «зірок другої величини», що починали голлівудську кар’єру разом з Рейганом, за кілька років узагалі зникли з екрану. А Рональд утримався. Хоча б тому, що вмів дуже швидко завчити текст ролі і ніколи його не перебріхував, а ще завжди дисципліновано виконував усі вказівки режисерів, не дозволяючи собі «зіркових» вибриків на знімальному майданчику. І ще «Рейган мав здатність переконувати, що він абсолютно вірить у все, що каже». Ця якість, до речі, стала йому у великій пригоді, коли Рейган з актора перетворився на політика.

26 січня 1940 року Рейган одружився. Його обраницею стала 24-річна голлівудська зірка Джейн Вайман (справжнє ім’я — Сара Джейн Фулкс). Шлюб сприяв кар’єрі обох молодят. Справа в тому, що в доволі пуританській Америці того часу саме виник потужний громадський рух, що засуджував «розпусні нрави», які існували в Голлівуді і через екран поширювалися на цілу країну. Відтак, власники кіностудій та медіамагнати на чолі з Херстом вирішили провести «контрпропагандистську компанію» — показати, що й в Голлівуді є «порядні люди» — наприклад, зіркова пара, де й чоловік, і жінка зворушливо люблять одне одного, не вживають наркотиків, практично не п’ють алкоголю і навіть не лаються гидкими словами. На цю роль і було обрано дует Рейган — Вайман. Перший шлюб Рейгана виявився невдалим і розпався через 9 років. Джейн насправді аж ніяк не була пуританкою, любила принади нічного життя Лос-Анджелеса, вважала Рона нудним педантом, абсолютно не поділяла його зацікавленості політикою та спортом. Та ще, як на гріх, виявилася більш вдалою актрисою, ніж Рональд і 1948 року отримала Оскара, чого Рейган так ніколи і не спромігся зробити. Але все це вийшло назовні згодом. Поки що ж обоє молодят старанно розігрували перед пресою та широким загалом «справжню американську ідеальну сімейну пару».

Через два роки, у грудні 1941-го, Японія напала на Перл-Харбор і Штати було втягнуто в Другу світову. А в березні 1942-го «справжній американський хлопець Рон сказав: «Бувай, Кнопко (прізвисько Джейн)» і вирушив у свій полк». Він писав їй зворушливі листи з армії, а вона, така гарна та смутна, але оптимістична, віддано чекала свого коханого з перемогою. Ця зворушлива історія була однією з головних тем американської преси протягом війни. Насправді все це було фарсом. Напівсліпий Рейган в принципі не міг служити в діючій армії. І хоча він дійсно зголосився добровольцем, після місячного «курсу молодого бійця» в Сан-Франциско отримав призначення в Перший кінематографічний підрозділ армійського військово-повітряного корпусу, який базувався в… Голлівуді і виготовляв навчальні фільми для льотчиків та аеродромних техніків. Відтак Рейган жив удома і щодня їздив на службу власним автомобілем. Згодом, коли Рейган балотувався в губернатори, а потім і президенти, епопея з його військовими «подвигами» активно використовувалася політичними опонентами, щоб підірвати його імідж і завдала йому чимало неприємностей.

З Лос-Анджелеса до Сакраменто

Ще 1938 року, через кілька місяців після початку своєї артистичної кар’єри, Рейган став членом кінематографічної профспілки правого спрямування — Гільдії кіноакторів, яка конкурувала з «лівою» Конференцією студійних профспілок. В 1941 році він уже був членом правління Гільдії. Повернувшись 1945 року з «війни», Рейган дедалі більше уваги приділяв роботі в Гільдії, президентом якої його було обрано 1947 року, і дедалі менше часу — чисто сценічній діяльності. Можливо, 35-річний Рейган усвідомив, що стати мегазіркою в кінематографі йому вже не вдасться, і вирішив стати такою зіркою в… політиці.

Друга половина 40-х в Америці — епоха «полювання на відьом» Комісії конгресу США по розслідуванню антиамериканської діяльності на чолі з сенатором Джозефом Маккарті. І одним із головних полів цього «полювання на комуністів» став Голлівуд. Рейган обирався головою Гільдії кіноакторів як представник ліберального крила голлівудської громади. Проте в ході цієї «війни» з лівими він зайняв яскраво виражену антикомуністичну позицію. «План комуністів стосовно Голлівуду, — стверджував Рейган, — був надзвичайно простий. Він полягав в тому, щоб заволодіти кінопромисловим бізнесом з метою створення колосальної всесвітньої пропагандистської бази». Рейган давав свідчення на відповідних слуханнях у Вашингтоні, за деякими даними негласно співпрацював із ФБР в антикомуністичній боротьбі. У цій боротьбі він знайшов і своє особисте щастя. Розлучившись 1949 року з Джейн Ваймен, Рейган два роки вів «парубоцьке життя». Аж доки 1951 року один із друзів Рейгана не попросив його зустрітися з молодою актрисою Ненсі Девіс, яку помилково було внесено до списків співчуваючих комуністам. З’ясувалося, що існує ще одна актриса з таким самим ім’ям та прізвищем, але «справжня Ненсі» (як називав її з того часу Рейган) є цілком благонадійною дочкою відомого чиказького нейрохірурга та політичного діяча ультраконсервативного спрямування Лойала Девіса. Це було взаємне кохання з першого погляду, і в березні 1952 року Ненсі та Рональд побралися. На відміну від Джейн, Ненсі не «нудило» від політики, вона стала найближчою помічницею, радницею та натхненницею Рейгана в його політичній кар’єрі. Принаймні після знайомства з Ненсі Рейган став помітно консервативнішим. І навряд чи це — звичайний збіг обставин. Одруження Рейгана співпало в часі з остаточною втратою інтересу до нього як до актора з боку кіномагнатів.

1954 року Рейган укотре змінив професію. Він став ведучим щотижневої телевізійної програми «Театр Дженерал електрик». Ця компанія мала 139 заводів у 38 штатах. І щотижня Рейган привозив яку-небудь зірку кіно, театру чи естради на якийсь завод «Дженерал електрик». Виступ зірки транслювався на всю країну, але він доповнювався бесідами цієї ж зірки та ведучого Рейгана з працівниками заводу, які теж транслювалися в ефір і мали на меті «утвердження американських цінностей». За 8 років роботи в «Театрі» Рейган об’їхав усі ці заводи, провів перед мікрофоном загалом 40 тисяч годин, здійснюючи часом по 14 виступів на день.

1961 року Рейгану виповнилося 50 років. Він був ведучим популярної телепрограми, володів великим будинком на березі Тихого океану, стайнею та величезною земельною ділянкою. Родина складалася з дружини Ненсі, дочки Патті та сина Ронні-молодшого. І хоча «Театр Дженерал електрік» наступного року припинив своє існування, Рейган став ведучим інших програм. А 27 жовтня 1964 року виголосив свою відому промову на підтримку консервативного кандидата в президенти США Баррі Голдвотера. «Ми зрозуміли, що Рейган викладає позицію Голдвотера ліпше, ніж сам Голдвотер», охарактеризував цю промову лідер каліфорнійських консерваторів. Саме в цей день Рейган ще раз змінив професію — став політиком. А вже 8 листопада 1966 року республіканець-консерватор Рейган завдав нищівної поразки демократу-лібералу Пету Брауну на виборах губернатора Каліфорнії. 3 січня 1967 року Рейган «вселився» в губернаторську резиденцію в місті Сакраменто.

Рейган провів у ній вісім років, очолюючи найбільший і найрозвинутіший штат Америки, який за обсягами промислового виробництва випереджав уже тоді переважну більшість країн світу.

Губернатор запровадив у своїй роботі стиль принципово відмінний від стилю попередників — замість того, щоб особисто займатися всіма, навіть третьорядними проблемами роботи адміністрації штату, він зосередився лише на ключових питаннях. Зокрема, в перший же рік своєї каденції йому вдалося навести лад в Берклійському університеті, який був чи не головним центром екстремістсько-лівацького студентського руху в США в 60-ті роки.

«Нєт», містер Брежнєв»!

Рейган дуже швидко став визнаним лідером консервативних сил в загальноамериканському масштабі. І вже 1968 року був реальним кандидатом у президенти США від Республіканської партії. Проте він програв тоді досвідченому Річарду Ніксону. Перемога Ніксона на президентських виборах у листопаді 1968-го означала, що він автоматично буде висунутий кандидатом від республіканців і 1972 року, а наступний шанс Рейган отримає лише 1976 року, коли йому виповниться вже 65 років, а в такому солідному віці ще нікому не вдавалося стати президентом США. Багатьом його шанувальникам тоді здалося, що «потяг Рейгана вже пішов». Проте сам Рейган із цим був категорично не згодний. Тим, хто передрікав «смерть» штату Каліфорнія під керівництвом «актора-невігласа», довелося крізь зуби визнати, що за 8 років губернаторства Рейгана Каліфорнія не просто «вижила», а перетворилася на найважливіший фактор впливу на політичне та економічне життя всього американського суспільства.

Попри це, Рейган програв боротьбу за право стати республіканським кандидатом і 1976 року, щоправда з дуже незначним відривом, — президенту Джеральду Форду, який замінив Ніксона після Вотергейтського скандалу. Форд, у свою чергу, програв президентські вибори демократу Джіммі Картеру.

Саме тоді Рейган визнав у розмові з сином, що найбільше шкодує про свою поразку через неможливість зустрітися в якості президента США з… радянським Генеральним секретарем Леонідом Брежнєвим: «Я б сидів і слухав, як протягом двох годин перекладач доводить до мого відома, яких поступок чекає містер Брежнєв від президента Сполучених Штатів, якщо останній хоче зберегти дружбу з Росією. Потім би я повільно підвівся, обійшов би довкола столу і прошепотів би містеру Брежнєву на вухо по-російськи: «Нєт!» Мені справді дуже шкода, що тепер цього не відбудеться».

Шкодування виявилися передчасними. 1980 року Рейган таки використав свій шанс, став президентом і повів дуже жорстку політику стосовно СРСР, яка й стала однією з причин загибелі цієї наддержави. Щоправда, особисто зустрітися з Брежнєвим в якості президента Рейгану так і не довелося — Генсек, що впадав у маразм, помер менше ніж за два роки після обрання Рейгана президентом.

В 60—70-ті роки минулого століття Сполучені Штати, залишаючись найбільшою економічною та політичною потугою світу, переживали кризові явища в своєму розвитку. Програна війна у В’єтнамі стала не тільки і не стільки чисто військовою, скільки психологічною поразкою. Значна частина американців втратила віру в те, що саме вони — «хороші хлопці», які захищають весь світ від «поганих хлопців» — комуністів. Економіка розвивалася невисокими темпами, але при цьому інфляція була дуже значною. Уособленням усіх проблем Сполучених Штатів став 39-й президент Джіммі Картер, демократ-ліберал, за часів якого, за словами Джін Кіркпатрік, «американські літаки не могли літати, ми були сповнені сумнівів і непевності, а радянське правління перебувало на піку своєї могутності». І саме Рейган кинув виклик Картеру.

4 листопада 1980 року Рейган завдав Джіммі Картеру нищівної поразки і поселився в Білому домі на довгих вісім років. 1984 року Рейган ще більш тріумфально виграв у демократа Волтера Мондейла. Більше того, можна сказати, що правління Рейгана певною мірою продовжилося і на третій термін, позаяк 41-м президентом став рейганівський віце-президент Джодж Буш-старший, який переміг значною мірою завдяки авторитету свого патрона і попередника.

Рейган + економіка = рейганоміка

За що ж більшість американців так полюбили «актора-нездару», який до того ж, здавалося б, не надто переобтяжував себе роботою? Справді, за свідченням одного з його радників, «Рейган не є керівником картерівського типу, який хоче знати кожну деталь кожного проекту. Він схильний до того, щоб намалювати загальну картину, залишивши розробку деталей сильним управлінцям».

Перш за все — це чисто людські якості, те, яким Рейган був як людина чи принаймні виглядав в очах виборців. Він не справляв враження інтелектуала, глибоко обізнаного в речах, невідомих широкому загалу, але справляв враження людини, яка дивиться на більшість речей у світі так, як пересічний американець. Дуже підняв симпатії до Рейгана і невдалий замах, який здійснив на нього напівбожевільний маніяк Джон Гінклі 30 березня 1981 року, на самому початку першої президентської каденції. Рейгана було важко поранено, але поводився він надзвичайно мужньо. Десятки мільйонів американців повторювали його жарти, звернені до медсестри, яка роздягала його перед операцією: «А що, якщо про це дізнається Ненсі?» та до дружини: «Вибач, кохана, я не встиг пригнутися».

Та, звичайно ж, головною причиною популярності Рейгана стали реальні здобутки його адміністрації, перш за все економічна політика, що з легкої руки журналістів отримала назву «рейганоміки». Сам Рейган називав її «економікою, орієнтованою на пропозицію» (supply-side economy). Суть її зводилася до зниження податків як найефективнішого засобу відродження ділової активності та економічного підйому в країні. І справді, справи в Рейгана не розійшлися зі словами — в перші три роки свого президентства він щороку знижував прибутковий податок на 10 відсотків. При цьому це стосувалося і бідних, і багатих. Було запроваджено податкові пільги на інвестиції у високі технології, що дозволило Америці суттєво посилити свій технологічний відрив від решти країн світу, включно з найближчими «переслідувачами» — Японією та Західною Європою. Було створено привабливі умови для іноземного капіталу і в країну хлинув потік інвестицій з усього світу.

За роки правління Рейгана Америка перетворилася з найбільшого в світі нетто-експортера на найбільшого нетто-імпортера капіталу. Рейган астрономічно збільшив державний борг США, ігноруючи похмурі застереження, що він перекладає сьогоденні проблеми на плечі наступних генерацій. Лише в перший рік свого правління Рейган скоротив витрати державного бюджету на 35 мільярдів доларів і взяв під контроль інфляцію, рівень якої за рік зменшився вдвічі — з 12,4 до 6 відсотків. Водночас Рейган різко урізав усі соціальні програми бюджету. «Це злочин, коли людина, здатна прогодувати себе сама, живе за рахунок податків своїх співгромадян», говорив президент. Унаслідок цього чисті доходи 10 відсотків найбагатших американців за перші три роки правління Рейгана зросли більше як на 20 відсотків і настільки ж скоротилися реальні доходи 10 відсотків найбідніших. В’їдливі журналісти негайно охрестили президента «Робін Гудом навпаки, який відібрав гроші в бідних і віддав їх багатим». Проте більшості американців, вихованих у традиціях індивідуалізму та розрахунку на власні сили, цей курс сподобався.

Єдине, на що президент не шкодував бюджетних коштів — військові витрати. Рейган відкинув досягнуті урядом Картера домовленості з Радянським Союзом про обмеження стратегічних озброєнь і натомість почав «зоряні війни» проти «Імперії зла», як він публічно (і вельми недипломатично) охрестив СРСР. Суть Стратегічної оборонної ініціативи, яка коштувала десятки мільярдів доларів, зводилася до створення ефективної системи протиракетного захисту над всією територією Штатів, яка б позбавила СРСР можливості гарантовано знищити США у випадку виникнення ядерної війни. Новий виток гонки озброєнь, з одного боку, сприяв стрімкому розвиткові в Сполучених Штатах нових технологій, з іншого, — призвів до того, що Радянський Союз надірвався економічно. А це стало однією з причин горбачовської перебудови і, зрештою, краху СРСР. З кінця 1950-х років і до 1989 року головною ідеєю Рейгана було звільнення Східної Європи від комуністичного панування. І хоча остаточний крах СРСР і «світової системи соціалізму», відбувся вже за президента Буша-старшого, як слушно зауважив член Ради національної безпеки США Джордж Блуер, «саме в період Рейгана світ переконався, що демократичний капіталізм здолав соціалізм».

Замість епілога. Прогнози, які не збулися

За часів президентства Рейгана, року так десь 1983-го, радянські експерти «переконливо» доводили, що рівно через двадцять років під тягарем величезного державного боргу американська економіка зазнає неминучого краху, який призведе якщо не до ліквідації Сполучених Штатів як таких, то до різкого зменшення їхнього економічного та політичного впливу в світі. Комуністичні «прогнозисти» влучили пальцем у небо. Незабаром припинив своє існування сам Радянський Союз, а Штати стали єдиною в світі наддержавою, абсолютним лідером у сфері високих технологій. І якщо до президентства Рейгана можна було вести мову про скорочення відриву між США та іншими світовими центрами сили в сфері економіки та політики, зокрема Євросоюзом та Японією, то нині цей розрив тільки збільшується. І не в останню чергу завдяки потужному поштовху, який Америка отримала в епоху Рейгана і який відчувається досі.

Доля Рейгана після завершення президентських повноважень склалася трагічно. У 1994 році йому було поставлено страшний діагноз — хвороба Альцгеймера. Ця невиліковна хвороба мозку веде до поступового розпаду особистості. Відтак Рейган прийняв важке, але гідне рішення — попрощався з нацією і усамітнився разом із Ненсі в своїй каліфорнійській резиденції. Він хотів, щоб Америка і цілий світ запам’ятали його сильним та розумним. Так Рейган прожив ще 10 років, а в останні місяці не впізнавав уже навіть Ненсі.

6 червня 2004 року Рональд Вілсон Рейган помер, а його тіло поховано за його волею біля будинку Президентської бібліотеки та музею Рональда Рейгана в містечку Сімі-Веллі, штат Каліфорнія.

Олекса Підлуцький «Дзеркало тижня» № 22, 11 Червень 2005 р.