До бору, дружбонько, до бору
Та рубай же сосну здорову.
Та рубай же її на заміт.
Славне наше гіллечко на весь світ.

Гільце-деревце з ялини.
Із червоної калини.
Із хрещатого барвінку,
Із запашного васильку.

Брат сестрицю та й розплітає.
Все рожу споминає.
– Не іди, сестрице молода, замуж,
Ще й рожа процвітає.
– Вже ж мені, брате, рожі не рвати,
Барвінку не щипати.
А запашного та васильочка
В ручках не в’ялити.
А з хрещатого та й барвіночку
Не ходити у віночку.

Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано.
Розвий, сосно, сімсот квіток, та ранесенько.

Всім буярам по квіточці, рано-рано.
Всім буярам по квіточці, та ранесенько.

А Іванові не стало квітки, рано-рано,
А Іванові не стало квітки, та ранесенько.

У нього квітка – Марійка-дівка, рано-рано,
У нього квітка – Марійка-дівка, та ранесенько.

Летять галочки у три рядочки.
А зозуля попереду.
Усі галочки по лужку сіли,
А зозуля на калині.
Усі галочки по лужку сіли,
А зозуля на калині.
Усі галочки защебетали,
А зозуля закувала.
– Ой чого куєш, чого жалуєш,
Сивая зозуленько?
Чи жаль тобі темного лугу,
Чи гіркої калини?
– Не жаль мені темного лугу.
Ні гіркої калини,
Та жалко мені політаннячка.
Раннього куваннячка.
Та йдуть дружечки у три рядочки,
Галочка попереду.
Та всі дружечки по лавах сіли,
А Галочка на посаді.
Усі дружечки по лавах сіли,
А Галочка на посаді.
Усі дружечки та й заспівали,
А Галочка заплакала.
– Ой чого плачеш, чого жалуєш,
Молодая Галочко?
Чи жаль тобі батечка свого.
Чи подвір’ячка його?
– Не жаль мені батечка свого,
Ні подвір’ячка його,
Та жаль мені дівуваннячка.
Дівоцького вбраннячка.