Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити:
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти,
Котрі молодії – у полон забрато;
Як заняли, то й погнали
До пана, до хана.
Годі тобі, пане-брате,
Ґринджоли малювати,
Бери шаблю гостру, довгу.
Та йди воювати!
Ой ти станеш на воротях,
А в закаулку
Дамо тому стиха лиха
Та вражому турку!
Ой ти станеш з шабелькою,
А я з кулаками,
Ой щоб слава не пропала
Проміж козаками.
Ой козак до ружини,
Бурлака до дрюка:
Оце ж тобі, вражий турчин,
З душею розлука!

Та ой як крикнув же та козак Сірко
Та ой на своїх же, гей, козаченьків:
«Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,
Та збирайтеся до хана в гості!
Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,
Та збирайтеся до хана в гості!»
Та туман поле покриває,
Гей, та Сірко з Січі виїжджає,
А ми думали, а ми думали,
Що орел із Січі вилітає.
А ми думали, а ми думали,
Що орел із Січі вилітає.

Гей, то військо, славне запорізьке,
Та на Кримський шлях із Січі виїжджало,
А ми думали, а ми думали,
Що орли по степу літали.
А ми думали, а ми думали,
Що орли по степу літали.

А ж то Сірко, та козак же Сірко,
Та на конику він виїжджає,
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.

А ж то військо та славне запорізьке
Та на вороних конях в степу виграває,
А ми думали, а ми думали,
Що то місяць в степу зіходжає.
А ми думали, а ми думали,
Що то місяць в степу зіходжає.

А ж то козак Сірко, та козак же Сірко
На битому шляху та татар оступає,
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.

Ой, Морозе Морозенку, ти, славний козаче!
За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче.

Не так тая Україна, як те славне військо.
Заплакала Морозиха, ідучи на місто.

Ой не плач не плач, Морозихо, не плач не журися!
Піди з нами, козаками, та і мед-вина напийся.

Ой, чомусь мені милі браття, мед-вино не п’ється.
Ой, десь мій син Морозенко з ворогами б’ється.

Із-за гори, з-за крутої горде військо виступає,
Попереду Морозенко сивим конем виграває.

Ой, і став же він, Морозенко, в чистім полі гуляти.
Ой, і стали Морозенка та і турки обступати.

Морозенко-козаченько як мак розпускався,
Морозенко-козаченько у неволю та й попався.

Повели ж його, Морозенка, на Савур-могилу:
Подивися, Морозенку, та й на свою Вкраїну.

Ой, вони ж його не стріляли, не четвертували.
Тільки з нього молодого живцем серце та й виймали.

Максим козак Залізняк,
Козак з Запорожжя.
Як поїхав на Вкраїну —
Як пишная рожа!
Зібрав війська сорок тисяч
В місті Жаботині,
Обступили город Умань
В обідній годині.
Обступили город Умань,
Покопали шанці
Та вдарили з семи гармат
У середу вранці.
Та вдарили з семи гармат
У середу вранці,
Накидали за годину
Панів повні шанці…
Отак Максим Залізняк
Із ланами бився,
І за те він слави
Гарной залучився.
Лине гомін, лине гомін
По степу німому, —
Вертаються козаченьки
Із бою додому.

Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б’ється.
Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Не пий, Хмельницький, дуже той Жовтої Води:
Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.
«А я ляхів не боюся і гадки не маю,
За собою великую потугу я знаю,
Іще й орду за собою веду:
А все, вражі ляхи, на вашу біду».
Утікали ляхи – погубили шуби…
Гей, не один лях лежить, вищиривши зуби
Становили ляхи дубовії хати,
Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!
Утікали ляхів де якії повки,
Їли ляхів собаки і сірії вовки.
Гей, там поле, а на полі цвіти, —
Не по однім ляху заплакали діти.
Гей, там річка, через річку глиця, —
Не по однім ляху зосталась вдовиця!